Дифтерія – це інфекційне захворювання, яке, за словами відомого лікаря Євгена Комаровського, загрожує українцям після спалаху кору, передає Ukr.Media. При цьому дифтерія є значно небезпечнішою від кору, адже смертність від неї становить 50%. Читайте про симптоми дифтерії, а також її профілактику та лікування!
Дифтерія – це гостра інфекційна хвороба, яка вражає серцево-судинну, дихальну та нервову системи, а також надниркові залози. На інфікованому місці виникає запальний процес із фібринозним нальотом.
Збудником дифтерії є дифтерійна паличка. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом: при чханні, кашлянні тощо. Також заразитися нею можна через посуд, іграшки, канцелярські товари та інші речі, яких торкалася інфікована людина.
Бувають випадки, коли дифтерійна паличка потрапляє в організм через слизову ока, шкіру або слизові оболонки статевих органів. Важливо знати, що носіями збудника дифтерії можуть бути люди без симптомів хвороби, але із небезпечними мікробами в носоглотці.
Дифтерія має кілька форм залежно від місця ураження інфекцією:
Дифтерія ротоглотки (мигдалин)
Дифтерія дихальних шляхів (трахеї, гортані, бронхів)
Дифтерія статевих органів
Найпоширенішою є дифтерія ротоглотки, а от останні три трапляються вкрай рідко.
Життєво важливо своєчасно діагностувати дифтерію, адже за своїми клінічними проявами вона схожа на ангіну чи інфекційний мононуклеоз. Інкубаційний період інфекції триває від 2 до 10 діб. При потраплянні в організм бактерія дифтерії виділяє токсин та викликає токсико-інфекційний шок. Першими симптомами цієї хвороби є біль у горлі, погіршення самопочуття та підвищення температури.
Особливо небезпечною є дифтерія ротоглотки (мигдалин). Під час перебігу цієї хвороби в горлі утворюється дифтерійна плівка, яка перекриває дихальні шляхи. Це не лише ускладнює дихання та ковтання, а може спричинити смерть від задухи. Також при дифтерії з’являється солодкуватий запах з рота.
Основні симптоми дифтерії:
світло-сірий наліт на уражених органах
Особливо небезпечними є ускладнення від дифтерії: блокування дихальних шляхів, пошкодження серцевого м’яза (міокардит), ушкодження нерва (поліневропатія), легенева інфекція (дихальна недостатність або пневмонія).
У дорослих дифтерія протікає важче
Хворих на дифтерії одразу ж госпіталізують в інфекційний стаціонар. Під час лікування пацієнту вводять антитоксичну протидифтерійну сироватку.
Водночас медики проводять дезінтоксикаційну терапію, хворий також проходить курс антибактеріальних препаратів, зокрема антибіотиків.
Профілактика та щеплення від дифтерії
Найефективнішим методом профілактики дифтерії є щеплення. І хоча вакцина не дає 100-відсоткової гарантії, однак у хворого зі щепленням дифтерія протікає значно легше та не дає ускладнень.
В Україні щеплення від дифтерії дітям можна зробити безкоштовно цільноклітинною вакциною проти кашлюку, дифтерії та правцю АКДП, яка дає найкращий захист. Також є безкоштовна вакцина для профілактики дифтерії та правця АДП та вакцина для профілактики дифтерії та правця із зменшеним вмістом антигена АДП-М, яку застосовують для дорослих.
Перша доза вакцини вводиться в організм дитини в 2 місяці, друга – у 4, далі – 6 місяців, 1,5 років, 16 років. Після 16 років треба робити щеплення кожні 10 років.
Ще одним засобом профілактики є особиста гігієна – потрібно часто мити руки, протирати предмети, які торкалася потенційно хвора людина, провітрювати приміщення. Пам’ятайте, що за перших же симптомів слід одразу звернутись до медиків – чим швидше розпочнуть лікування, тим меншої шкоди дифтерія завдасть вашому організмові.
Тільки найцікавіше на наших каналах Google News, Facebook, Telegram або Twitter підписуйтесь!
источник
Дифтерія у дорослих та дітей – симптоми, причини, лікування й профілактика дифтерії | Медичний довідник Virgo
Час настання жіночого задовлення – від 10 до 20 хвилин. Чоловіки в середньому досить чотири хвилин
Сьогодні ми розглянемо з вами дифтерію й усе, що з нею пов’язане – симптоми, причини, форми, діагностику, лікування, профілактику й інші аспекти цього захворювання.
Дифтерія – інфекційне захворювання яке протікає гостро, та характеризується запаленням, переважно ротоглотки, основною причиною якого є потрапляння в організм бактерії Corynebacterium diphtheriae (бацила Леффлера, розмов. дифтерійна паличка).
Назва хвороби утворилась від грецького слова «diphthera», що переводиться як — плівка, перетинка. Серед інших її назв виділяються – дифтерит (застаріла назва хвороби), злоякісна ангіна, смертельна виразка глотки, петля ката, сірійська хвороба.
Крім ротоглотки ( близько 90% усіх випадків хвороби), інфекція провокує розвиток запалення в бронхах, носі, очах, на шкірі й статевих органах.
Основні симптоми дифтерії – утворення нальоту й набряк піднебіння, мигдалин, горла, незначний біль при ковтанні, підвищення температури тіла й інші ознаки запального процесу.
Передається збудник дифтерії повітряно-краплинним і контактно-побутовим шляхами, а також через вживання немитої, погано обробленої, інфікованої їжі.
Найнебезпечнішим ускладненням хвороби є летальний результат, який обумовлений отруєнням організму токсином, вироблюваним бацилою Леффлера в процесі її життєдіяльності в тілі людини.
Основним методом лікування є введення в організм протидифтерійної сировотки – антитоксину, тому що антибактеріальні препарати ( за станом на 2017 рік) при лікуванні дифтерії мають низьку ефективність.
Основним профілактичним заходом проти дифтерії є вакцинація – АДП, Адп-М, АКДП.
Джерелом збудника дифтерії ( дифтерійної палички — Corynebacterium diphtheriae) є носій інфекції – хвора людина.
Шляхи передачі – повітряно-краплинний ( через чхання, кашель, розмову на близькій відстані), контактно-побутовий ( через порізи, травми, садна, кон`юктиву око), харчовий (вживання інфікованої їжі).
Інкубаційний період ( від моменту потрапляння інфекції в організм до перших ознак захворювання) становить від 2 до 10 днів.
Найбільш частим місцем, де осідає інфекція є ротоглотка. Серед інших місць можна виділити – трахею, бронхи, носову порожнину, поверхню шкіри, очі, статеві органи.
Розвиток хвороби. Після потрапляння дифтерійної палички на слизові оболонки ротоглотки, вона виділяє екзотоксин і інші патологічні ферменти, які утворюють у даному місці вогнище запалення – розвивається некроз епітелію, гіперемія судин і підвищена проникність їх стінок. Далі вогнище осідання інфекції й навколишні його тканини покриваються фібриновою плівкою, яка на початкових стадіях виглядає як желеподібний наліт і легко знімається, але в міру розвитку, наліт ущільнюється, набуває сіруватого відтінку, а при спробі його зняття, з запаленої слизової виступають краплі крові. Однак слід зазначити, що при легкому перебігові захворювання, фіброзний наліт не покриває слизових.
Поширення інфекції по всьому організму відбувається через кровоносні й лімфатичні судини, отруюючи організм і викликаючи ознаки інтоксикації, локальний лімфаденіт, набряк тканин, розладу серцево-судинного й нервового характеру, вражаються нирки, надниркова залоза й інші органі й системи. При цьому підвищується температура тіла, з’являється нудота, загальна слабість, ніс закладений.
При важкому перебігу хвороби розвивається набряк піднебінного язичка, дужок і мигдалин звужують прохід глотки.
Дуже важливо приділити належну увагу хворобі вчасно й не допустити зв’язування виділюваного дифтерійною паличкою токсину зі специфічними рецепторами клітин, тому що на пізніх стадіях введення антитіл уже не може нейтралізувати токсин в організмі.
Після дифтерії імунітет не завжди захищає людину від повторного інфікування й розвитку хвороби.
Дифтерія – МКХ
МКХ-10: A36;
МКХ-9: 032.
Захворювання дифтерія характеризується наступними загальними симптомами, які можуть трохи мінятися, залежно від локалізації, форми й стадії хвороби:
o Збільшення піднебінного язичка, дужок, мигдалин, а також можливий на них плівковий наліт, найчастіше сіро-білого кольору;
o Гіперемія (почервоніння) і набряк горла;
o Незначний біль у горлі, особливо при ковтанні;
o Збільшення шийних лімфовузлів, набряк шиї;
o Підвищення температури тіла, аж до 41 °С;
o Загальна слабість, млявість, нездужання, підвищена сонливість;
o Головний біль, запаморочення;
o Нудота, іноді із блювотою;
o Блідість шкірних покривів.
Серед ускладнень дифтерії можна виділити:
• Паралічі, переважно піднебіння, голосових зв’язок, дихальних шляхів, шиї;
• Неврити;
• Нефроз;
• Інфекційно-токсичний шок;
• Міокардити;
• Летальний результат.
Основна причина дифтерії – потрапляння в організм інфекції.
Збудник дифтерії — Corynebacterium diphtheriae (дифтерійна паличка, бацила Леффлера).
Вперше, паличка була виявлена Едвіном Клебсом на зрізах плівок ротоглотки хворих дифтерією, в 1883 році. Уже в 1884 році, чиста культура збудника була виділена Фрідріхом Леффлером.
Збудник дифтерії Corynebacterium diphtheriae — являють собою великі, прямі й злегка вигнуті, з булавовидними стовщеннями на кінцях, нерухливі, грампозитивні паличкоподібні бактерії. Бактерії найкраще ростуть і розмножуються в сировоткових і кров’яних середовищах.
Розвиток дифтерії більше обумовлений отруєнням організму екзотоксином, який виробляє дифтерійна паличка, правда не всі її штами, а лише лізогенні, інфіковані бактеріофагом з геном tox.
Дифтерійний екзотоксин є сильною бактеріальною отрутою, сильніше якого відмічається лише токсин Clostridium botulinum (паличка, що викликає розвиток ботулізму) і токсин Clostridium tetani (паличка, що викликає розвиток правця).
Джерело інфекції – хвора людина, у якій присутній токсигенний штами дифтерійної палички. Особливу небезпеку в собі несе інфекція, що локалізується в носо- і ротоглотці хворого.
Механізм передачі інфекції – повітряно-краплинний, контактно-побутовий і харчовий шляхи.
Сприйнятливість людей до інфекції – висока, однак багато в чому залежить від антитоксичного імунітету – вмісту в крові 0,03 АЕ/мол специфічних антитіл.
Класифікація дифтерії проводиться в такий спосіб.
Дифтерія ротоглотки діагностується в 95% усіх випадків захворювання. Симптомами дифтерії ротоглотки є різке підвищення температури тіла до 38-39 °С, наліт на мигдалинах і на слизовій навколо мигдалин, загальне нездужання, слабість, головний біль, незначний біль у горлі при ковтанні, гіперемія й набряк мигдалин, піднебіння й дужок, незначний біль у шийних лімфовузлах.
Дифтерія ротоглотки підрозділяється на наступні форми:
Локальна дифтерія – зустрічається в 75% хворих дифтерією ротоглотки, характеризується, що легко знімається нальотом на мигдалинах, який може бути присутнім близько 6-8 днів, різким підйомом температури тіла, яка через кілька днів нормалізується. Підрозділяється на наступні типи:
o Острівцева – наліт на мигдалинах нерівний, у вигляді різних по величині острівців.
o Плівкова – мигдалина вкривається щільною, білувато-сіруватою фіброзною плівкою, при знятті якої слизова починає кровоточити, а на місці знятої плівки, наступного дня з’являється новий наліт.
o Катаральна – характеризується невеликим почервонінням і набряком мигдалин, незначним дискомфортом у горлі при ковтанні, субфібрильною температурою тіла. Діагностується рідко.
Розповсюджена дифтерія – характеризується утворенням нальоту за межами ротоглотки, при цьому симптоми інтоксикації більш виражені, спостерігається збільшення лімфовузлів і їх чутливість при пальпації, біль у горлі. Звичайно розвивається з локальної форми хвороби.
Субтоксична дифтерія – характеризується тими ж симптомами, що й розповсюджена форма, але відрізняється від локальної набряком підшкірної клітковини в області шиї, над шийними лімфовузлами, та часто носить однобічний характер.
Токсична дифтерія (1, 2 і 3 ступені) – характеризується гострим початком перебігу хвороби, різким підвищенням температури тіла ( аж до 41 °С), головним болем, сонливістю, млявістю, болем у горлі, а іноді й у животі. В ротоглотці, на перших стадіях спостерігається гіперемія, набряклість і желеподібний наліт, що легко знімається, який через пару днів стає щільним фіброзним шаром білувато-сіруватого відтінку, при знятті якого слизова починає кровоточити. Наліт повністю покриває мигдалини, піднебіння, дужки. При 2 і 3 ступенях хвороби набряк майже перекриває просвіт зіва, може розвинутися періаденіт. Серед інших ознак можна виділити – закладеність носа, зміна голосу, солодкувато-нудотний запах з ротової порожнини, набряклість шиї, нудота, блювота, тахікардія, ціаноз губ, зниження артеріального тиску. Чим вище ступінь хвороби, тим набряк шиї більше, досягаючи навіть область, нижче ключиці, а симптоми стають більш вираженими. Найчастіше, токсична дифтерія відзначається в дорослих, і приблизно в 20% всіх хворих даним захворюванням. Іноді носить комбінований характер, поєднуючись із враженням носа й гортані.
Гіпертоксична дифтерія – характеризується важким перебігом, є найбільш складною й небезпечною для життя формою хвороби. Розвивається звичайно на тлі інших захворювань і патологій – алкоголізмі, гепатиті, цирозі печінки, цукровому діабеті. Характеризується різким початком і стрімким розвитком запального процесу, який виражається в таких симптомах, як – висока температура тіла ( до до 41 °С), озноб, зниження артеріального тиску, слабкий пульс, слабість, блідість, запаморочення, головний біль, шкірні й внутрішньоорганні крововиливи, кровотечі. У хворого домінують ознаки інфекційно-токсичного шоку, який може привести до летального результату вже на 1-2 день від перших симптомів хвороби.
Геморагічна дифтерія – характеризується великими кровотечами (переважно з носа, ясен, органів травлення), множинним висипом геморрагического характеру, кров’янистими дифтерійними нальотами.
Дифтерійний круп найчастіше розвивається в дорослих пацієнтів, і звичайно поєднується з дифтерією ротоглотки. Розвивається протягом 3-х стадій, кожній їз яких властиві різні клінічні прояви. Розглянемо їх:
o Дисфонічна стадія супроводжується грубим гавкаючим кашлем і осиплістю голосу. Тривалість становить 1-3 дня в дітей і до 7 днів у дорослих.
o Стенотична стадія супроводжується афонією, беззвучним кашлем, тривожністю, блідістю шкіри, ціанозом, утрудненим диханням із шумом, подовженим вдихом, тахікардією, втягуванням виступів грудної клітки.
o Асфіксична стадія супроводжується частим і поверхневим, а після ритмічним диханням, ниткоподібним пульсом, зниженим артеріальним тиском, ціанозом. Далі у хворого порушується свідомість, з’являються судоми тіла, після чого хворий помирає від асфіксії.
Дифтерійний круп також підрозділяється на наступні форми:
o Локальний круп – розвивається тільки в межах гортані.
o Розповсюджений круп – здатний одночасно вражати гортань і трахею.
o Низхідний круп – у запальний процес, крім гортані й трахеї, втягуються бронхи.
У цю групу хвороб входять:
Дифтерія носа – характеризується утрудненим носовим диханням, не вираженою інтоксикацією організму, серозно-гнійними або сукровичними виділення з носової порожнини, а також гіперемією, набряклістю, ерозіями й фіброзним нальотом на слизових носа. Біля носових ходів можуть бути присутні ознаки подразнення, з кірочками що мокнуть.
Дифтерія очей — протікає в трьох формах:
o Катаральний перебіг – супроводжується запаленням кон`юктиви око й скудними виділеннями з органів зору, нормальною або злегка-підвищеною температурою тіла, відсутністю локального лімфаденіту й інших ознак інтоксикації;
o Плівчастий перебіг – супроводжується субфібрильною температурою тіла, гіперемією кон`юктиви й утворенням на ній фібринової плівки, серозно-гнійними виділеннями.
o Токсичний перебіг – характеризується гострим початком, набряком вік, рясними сукровично-гнійними виділеннями з очей, мокненням навколо органів зору, набряком підшкірної клітковини обличчя, утворенням фібринової плівки, локальним лімфаденітом, симптомами інтоксикації організму.
Дифтерія шкіри – характеризується слабо-вираженими ознаками інтоксикації, брудно-сірим фіброзним нальотом, гнійними виділеннями у місці порізу. Формування запального процесу відбувається в місцях порізів, саден, тріщин, відкритих поранень, попрілостей, екземи, грибковому враженні шкіри.
Дифтерія статевих органів – локалізується звичайно в області крайньої плоті чоловіків і статевих губ з піхвою в жінок, промежини й області заднього проходу в тих і інших. Може супроводжуватися серозно-кров’янистими виділеннями, проблемами із сечовипусканням і його болючістю.
Серед інших форм хвороби також можна виділити дифтерію носа, дифтерію вуха й інші.
Комбіновані форми дифтерії характеризуються одночасним враженням декількох органів, частин тіла.
Діагностика дифтерії містить у собі наступні методи обстеження:
- Анамнез;
- Загальний аналіз крові;
- Біохімічний аналіз крові;
- Загальний аналіз сечі;
- Бактеріологічне дослідження мазка з носо- і ротоглотки;
- Полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР);
- Електрокардіографія (ЕКГ).
Лікування дифтерії містить у собі наступні пункти:
1. Госпіталізація хворого;
2. Медикаментозне лікування:
2.1. Купування інфекції;
2.2. Детоксикаційна терапія;
2.3. Підтримуюча терапія.
3. Хірургічне лікування
Важливо! При симптомах дифтерії обов’язково зверніться до лікаря для точної діагностики й тільки потім приступайте до лікування.
1. Госпіталізація хворого
Госпіталізація хворого є обов’язковим пунктом у лікуванні дифтерії, тому що ця хвороба заразна. Крім того, деякі форми захворювання можуть розвитися дуже швидко й не тільки серйозно нашкодити здоров’ю людини, але й привести до летального результату.
Госпіталізації піддаються навіть особи з підозрою на дифтерію, або ж носійством дифтерійної палички.
Приміщення з пацієнтом повинне добре провітрюватися.
Виписка можлива тільки після 2-х кратної діагностики й негативному результаті на наявність в організмі дифтерійної палички.
Після виписки, пацієнт проходить плановий огляд у терапевта, педіатра або сімейного лікаря протягом наступних 3-х місяців.
2. Медикаментозне лікування дифтерії
2.1. Купування інфекції
Незважаючи на те, що збудник дифтерії (Corynebacterium diphtheriae) належить до бактерій, антибактеріальні препарати ( за станом на 2017 г) мають малу ефективність при знищенні дифтерійної палички й купування поширення інфекції по всьому організму.
Ефективність має антитоксична протидифтерійна сироватка (ПДС), яка має властивість пригнічувати виділення в організм дифтерійного токсину, тому це основний лікарський засіб проти дифтерії.
Протидифтерійна сироватка вводиться внутрішньом`язево, а при важких формах хвороби внутрішньовенно.
При локалізованій формі хвороби, без розвитку ускладнень протягом 4 діб, ПДС намагаються не застосовувати.
При підозрі на токсичну дифтерію або при стрімкому розвиток захворювання, ПДС вводять негайно, в іншому випадку, вона застосовується після діагностики.
Антибактеріальна терапія призначається при підозрі на враження організму іншими видами бактеріальної інфекції, що звичайно відбувається при субтоксичній і токсичній формах хвороби.
Серед антибіотиків проти різної кокової інфекції бактеріальної природи на тлі дифтерії можна виділити – «Ампіцилін», «Пеніцилін», «Кліндаміцин», «Еритроміцин», цефалоспорини та антибіотики тетрациклінового ряду.
2.2. Дезінтоксикаційна терапія
Як ми вже неодноразово писали, що шкоду несе не стільки сама дифтерійна паличка, скільки токсини що вона виділяє, які отруюючи організм, власне й викликають ряд ускладнень, аж до летального результату.
Після введення ПДС призначається дезінтоксикаційна терапія, яка спрямована на виведення з організму отруйних речовин.
Дезінтоксикаційна терапія містить у собі внутрішньовенне крапельне введення наступних лікарських препаратів: «Альбумін», «Реополіглюкін», глюкозо-калієву суміш із додаванням інсуліну, плазму, полііонні розчини, «Атоксіл».
Також призначається рясне питво, особливо корисні напої з додаванням вітаміну С – відвар із шипшини, чай з лимоном, калиною, малиною, морс.
Призначаються й сечогінні препарати – салуретики.
2.3. Підтримуюча терапія
Інфекційні захворювання послабляють імунну систему, тому для її зміцнення призначають імуностимулятори, імуномодулятори, серед яких можна виділити: вітамін С (аскорбінова кислота), вітаміни групи В и інші вітаміни.
При сильній інтоксикації, токсичних формах і важкому перебігу хвороби, призначають:
o гормональні препарати – «Преднізолон» (2-20 мг/кг), «Допамін (200-400 мг в 400 мол 10% розчину глюкози);
o «Трентал» (2 мг/кг в 50 мол 10% розчину глюкози, внутрішньовенно крапельно);
o «Трасілол» ( до 2000-5000 ОД/кг у добу, внутрішньовенно капельно);
o плазмоферез.
При введенні протидифтерійної сировотки, для недопущення алергічних реакцій призначається приймання антигістамінних препаратів: «L-цет», «Лоратадин», «Супрастин», «Кларитин».
При порушенні дихання через звуження просвіту бронхів, а також при їхніх спазмах, призначається – «Еуфілін».
При гіпоксії, через носовий катетор застосовують зволожений кисень.
Корисна й санація ротоглотки інгаляціями на основі ромашки, евкаліпту, декасану, полоскання содою.
Профілактика дифтерії містить в собі наступні заходи:
o Вакцинація – застосування щеплень, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин ( Акдп-Анатоксин, Акдп-Вакцина, АДП, Адп-М, комбіновані аналоги). Ціль вакцинації при дифтерії – створити тривалий імунітет проти дифтерійної палички. Вакцинацію проводять 3-кратно, з 3-х місячного віку, кожні 30-40 днів. Ревакцинацію проводять через 9-12 місяців від дня 3-го щеплення. Дорослим роблять щеплення кожні 10 років, до 56-літнього віку. Ефективність вакцинації проти дифтерії й безпека щеплення для здоров’я людини прямо залежить від якості вакцинних препаратів.
o Щорічний плановий огляд дітей і людей, що працюють у великих колективах;
o Ізоляцію хворих при підозрі або діагностуванні дифтерії в умовах стаціонару;
o Дезінфекція місць і предметів побуту хворого;
o Дотримання правил особистої гігієни;
o Уникати торкання обличчя брудними руками;
o Спостереження лікарем за пацієнтом, хворого на ангіну, фарингіт, щоб з появою ознак дифтерії, відразу ж направити хворого на стаціонарне лікування, для недопущення поширення інфекції.
Дифтерійна паличка гине при впливі на неї:
o протягом 10 хвилин 60 °С тепла;
o протягом 3 хвилин 10% розчину перекису водню;
o протягом 1 хвилини 50-60° етиловим спиртом;
o протягом 1 хвилини 5% розчину фенолу;
o протягом 1 хвилини 1% розчину сулеми.
o Також гине під впливом ультрафіолетових променів, хлорвмісних дезинфікуючих розчинів.
источник
Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, що викликається токсигенними штамами корінобактерій і характеризується запальним процесом з утворенням фибринозной плівки на місці проникнення збудника, а також явищами загальної інтоксикації в результаті надходження в кров екзотоксину. Останнє призводить до тяжких ускладнень у вигляді інфекційно -токсичного шоку, міокардиту, поліневриту і нефроза.
Збудник дифтерії – Corynebacterium diphtheriae – тонка, злегка вигнута нерухома паличка з булавовидними потовщеннями на кінцях; суперечка, капсул і джгутиків не утворює. Збудник дифтерії стійкий до впливу факторів навколишнього середовища, добре переносить висушування, низькі температури і довго зберігається на предметах. При кип’ятінні гине через 1 хв, а при дії дезінфікуючих засобів – через 1-10 хв.
Патогенні властивості дифтерійної палички пов’язані, головним чином, з виділенням у процесі розмноження екзотоксину. По здатності утворювати токсин дифтерійні палички діляться на токсигенні та нетоксигенні. Крім токсину вони продукують нейромінідази, гіалуронідазу, гемолізини, некротизуючий і дифузійний фактори, здатні викликати некроз і розрідження сполучної тканини.
Епідеміологічні особливості дифтерії залежать від рівня соціально -економічного розвитку і ступеня імунізації населення.
Джерелом зараження дифтерією є тільки людина – хворий або бактеріоносій токсигенной корінобактеріі дифтерії. Епідеміологічна небезпека від одного хворого на дифтерію в 10 разів вище, ніж від одного бактеріоносія.
Хворий стає джерелом зараження в останній день інкубаційного періоду. Час, коли хворий вже не небезпечний для оточуючих, визначається календарними термінами і пов’язане з санацією організму від збудника, що можна встановити шляхом бактеріологічного обстеження.
У період спорадичної захворюваності основним джерелом зараження є здоровий бактеріоносій токсигенной дифтерійної палички.
Дифтерійна інфекція передається повітряно -крапельним шляхом, іноді через предмети і третіх осіб, а також через їжу (особливо через інфіковані молочні продукти).
Сприйнятливість до дифтерії залежить від антитоксичну імунітету. Індекс контагіозності знаходиться в межах 10-15 %. Найбільш несприйнятливими вважаються немовлята, що пояснюється наявністю у них пасивного імунітету. Найбільш сприйнятливі до дифтерії діти у віці від 3 до 7 років. Потім сприйнятливість знижується у зв’язку з формуванням активного імунітету за рахунок « побутового проепідемічіванія».
Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки ротоглотки, носа, гортані, рідше слизова очей і статевих органів, а також пошкоджена шкіра.
На місці вхідних воріт дифтерійна паличка розмножується і виділяє екзотоксин. Якщо в організмі концентрація антитоксину висока, то виникає бактеріоносійство. При низькому рівні антитоксина або за його відсутності екзотоксин, що виділяється дифтерийной паличкою, фіксується на клітинних мембранах і проникає всередину клітини. При проникненні всередину клітини токсин має місцеву і загальну дію на організм. Дифтерійний токсин викликає коагуляційний некроз епітелію слизової, розширення кровоносних судин, збільшення їх проникності, уповільнення кровотоку. Надалі відбувається випотівання ексудату, багатого на фібриноген, і перетворення його в фібрин під впливом тромбокінази, що звільнилася при некрозі епітеліальних клітин. Результатом цього є утворення фибринозной плівки. Фібринозне запалення може бути крупозним (на слизовій оболонці, що містить залози або виділяє слиз – гортань, трахея) і дифтеритическим (на слизовій з багатошаровим епітелієм – ротоглотка). Загальний токсикоз при дифтерії пов’язаний з проникненням токсину в кров.
У процесі захворювання розвивається нестійкий антитоксичний імунітет. У зв’язку з цим можливі повторні захворювання на дифтерію. Тому в системі активної імунізації для підтримки імунітету рекомендовано крім вакцинації проведення повторних ревакцинацій.
Клінічна картина дифтерії залежить від вираженості загальної інтоксикації і місцевих проявів, а тяжкість перебігу і результат захворювання – від рівня антитоксичну імунітету у дитини до часу його інфікування.
Частіше за інших уражається ротоглотка, рідше – дихальні шляхи, ніс, гортань, трахея, ще рідше – очей, вухо, статеві органи, шкіра.
Інкубаційний період при дифтерії нетривалий (від 2 до 10 днів).
источник
Дифтерія — гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Лефлера і проявляється найчастіше запаленням ротоглотки і важкої загальною інтоксикацією.
Збудник захворювання досить стійкий до зовнішнього середовища: при звичайних умовах живе до 15 днів, в осінньо-зимовий період — до 5 місяців, у молоці та воді може зберігатися протягом 3 тижнів. Гине при кип’ятінні та обробці дезрозчинами.
Найчастіше зустрічається дифтерія у дітей у віці 1-8 років.
Передача захворювання від хворих на дифтерію або бактеріоносіїв відбувається повітряно-крапельним шляхом, іноді — через заражені предмети.
Після зараження дифтерією тяжкість захворювання визначається кількістю токсину, що утворюється в осередку інфекції і розноситься кров’ю по всьому організму.
Сезонність поширення захворювання — осінньо-зимова. Але епідемії захворювання можуть виникати і з причини недбалого ставлення до вакцинації і з боку медичних працівників, і з боку населення.
Таким чином, причинами зараження дифтерією є:
- стійкість збудника захворювання до умов зовнішнього середовища;
- порушення вакцинопрофілактики;
- ослаблення імунітету.
Найбільш поширеною формою захворювання є дифтерія ротоглотки (90-95% випадків).
Дифтерія у дітей і дорослих починається з симптомів, що нагадують гостре респіраторне захворювання. Явища інтоксикації — помірні. Хворий відчуває головний біль, нездужання, апетит отсутствует- з’являється тахікардія, шкіра блідне, мигдалини і небо набрякають. На мигдалинах спостерігається фіброзний наліт (світла плівка), яка нагадує павутину. На другий день у міру розвитку дифтерії наліт набуває сірого відтінку, уплотняется- плівку видалити досить складно, оскільки слизова оболонка може кровоточити. Через 3-5 днів плівка стає більш пухкої, легко снімается- при цьому відбувається збільшення і наростання болючості лімфатичних вузлів.
Таким чином, специфічним симптомом дифтерії є утворення дифтерійній плівки.
Інша форма дифтерії — дифтерійний круп — Представлена: дифтерію гортані і дифтерією гортані, бронхів, трахеї. Найбільш вираженими симптомами дифтерії, що протікає в цій формі, є осиплість голосу, сильний гавкаючий кашель, утруднення дихання, блідість шкіри, ціаноз, порушення серцебиття. Пульс хворого стає слабкішим, артеріальний тиск падає, свідомість порушується. Після того, як з’являються судоми, людина може загинути від асфіксії, якщо не будуть вжиті реанімаційні заходи.
Дифтерія носа супроводжується незначною інтоксикацією. Симптоми дифтерії в цьому випадку проявляються в ускладненому диханні, виділенні гною або сукровиця, набряку слизової оболонки носа, появі ерозій, виразок, плівки.
Дифтерія очей характеризується запаленням кон’юнктиви, слабкими виділеннями, несильним підвищенням температури. Повіки хворого набрякають, відбувається виділення сукровично-гнійного секрету. Симптоми дифтерії очей розвиваються стрімко, при цьому можуть дивуватися інші відділи очі, можуть розвинутися гостре гнійне запалення всіх оболонок і тканин ока, лімфаденіт.
Досить рідко зустрічаються такі форми захворювання, як дифтерія вуха, шкіри, статевих органів. Найчастіше вони розвиваються одночасно з дифтерією зіва або носа. При цьому відбувається набряк ураженої області з появою на ній дифтерійній плівки, ущільнюються лімфатичні вузли.
Дифтерію статевих органів супроводжують сукровичні виділення, біль при сечовипусканні.
Дифтерія шкіри виникає частіше при тріщинах шкіри, екземі. При цьому на місці ураження з’являється сірий фіброзний наліт.
Для постановки діагнозу дифтерії лікаря достатньо огляду ротоглотки хворого. Лабораторні методи діагностики використовуються у разі атипового перебігу захворювання та для того, щоб визначити штам при вирішенні питання про зняття діагнозу.
В якості лабораторних методів дослідження використовуються:
- бактеріологічний (мазок з ротоглотки). За допомогою цього методу виділяють збудника і встановлюють його токсичні властивості;
- серологічний. Визначаються Ig G і M, що вказують на напруженість імунітету, які говорять про гостроту протекаемого запального процесу;
- метод ПЛР використовується для встановлення ДНК збудника.
Потрібно також проведення діагностики ускладнень, що викликаються дифтерію.
Основним засобом лікування дифтерії у дітей і дорослих в даний час є противодифтерийная антитоксическая сироватка. Чим раніше вона буде введена, тим менше ймовірність появи ускладнень. Застосування сироватки ефективно в перші 4 дні від прояву перших симптомів дифтерії або при виникненні підозр на зараження дифтерією.
Лікувальна сироватка, введена хворому на дифтерію, всмоктується в кров, де вона знешкоджує токсин дифтерійних мікробів. При своєчасному введенні сироватка швидко надає необхідну дію. Через день спадає жар, зменшуються нальоти в горлі, самопочуття хворого поліпшується.
Крім протидифтерійної сироватки лікування дифтерії включає:
- Застосування антибіотиків з групи макролідів, цефалоспоринів 3 покоління, аминопенициллинов протягом 2-3 тижнів;
- Місцеве лікування інтерферонової, хемотріпсіновой мазями;
- Застосування антигістамінних засобів;
- Симптоматичне лікування;
- Жарознижуючі засоби;
- Мембранопротектівние антиоксиданти;
- Полівітаміни;
- Дезінтоксикаційну терапію;
- Гемосорбцию, гормональну терапію, плазмоферез.
Хворий дифтерією повинен дотримуватися суворого постільного режиму, особливо це стосується важкохворих. Протягом усього періоду захворювання необхідно контролювати роботу нирок, серця, нервової системи хворого. Тому лікування дифтерії проводиться тільки в умовах стаціонару. З метою запобігання можливих ускладнень хворий повинен перебувати в стаціонарі до повного одужання.
В період одужання хворий потребує повноцінного харчування, свіжому повітрі і вітамінах.
Неспецифічна профілактика дифтерії передбачає госпіталізацію носіїв дифтерійної палички і хворих на дифтерію. Перед допуском в колектив видужали одноразово обстежують. Протягом 7-10 днів у вогнищі за контактними хворими встановлюється медичне спостереження з щоденним клінічним оглядом і одноразовим бактеріологічним обстеженням. Імунізація проводиться після визначення напруженості імунітету за епідемічними показаннями.
Специфічна профілактика дифтерії полягає у своєчасному виконанні щеплень від дифтерії.
Щеплення від дифтерії за допомогою АКДС-вакцини робляться, починаючи з віку 3 місяців, з інтервалом у півтора місяці триразово. Ревакцинація проводиться через рік-півтора. При вакцинації та ревакцинації необхідно дотримуватися протипоказання.
З метою профілактики дифтерії надалі, дітям робиться ще по одній щепленні від дифтерії в 6 і 17 років. Потім щеплення потрібно повторювати кожні 10 років.
источник
Причини, види, симптоми, ускладнення, діагностика і лікування дифтерії. Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання, яке викликається токсигенними коринебактеріями, що характеризується фібринозним запаленням на мигдалинах і токсичним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Захворювання викликають як токсігенний, так і нетоксигенні штами дифтерійної палички, але тільки перші з них відповідальні за розвиток таких ускладнень, як міокардит та неврити.
Збудником захворювання є паличка Леффлера. Дифтерія зустрічається в усьому світі, але рівень захворюваності нею значно знизився після Другої світової війни завдяки вакцинації. Пік захворюваності на дифтерію припадає на осінні та зимові місяці. Сприйнятливість до дифтерії залежить від рівня антитоксичну імунітету. В даний час у зв’язку з активною вакцинопрофилактикой дітей хворіють переважно дорослі і діти старшого віку, які втратили імунітет .
Більше 80% хворих становлять невакцинованих діти у віці до 15 років. Хворіють в основному особи з малозабезпечених верств населення, що проживають в умовах скупченості та позбавлені повноцінної медичної допомоги. Збудник дифтерії стійкий до низьких температур, довго зберігається на поверхні сухих предметів. У присутності вологи і світла коринебактерии швидко інактивуються. При дії дезінфікуючих препаратів у робочих концентраціях гинуть протягом 1-2 хв, а при кип’ятінні — миттєво.
Зараження відбувається при контакті з хворим або бактеріоносієм. Хворий є заразним з останнього дня інкубаційного періоду до повної санації організму, яка може відбуватися в різні терміни. Бактерії передаються повітряно-крапельним шляхом при кашлі, чханні, розмові. Різні предмети (іграшки, білизну) і пил можуть служити засобом перенесення збудника, але роль цього шляху зараження невелика. Не виключається харчовий шлях передачі при інфікуванні продуктів (молоко, крем та ін.).
Симптоматика дифтерії залежить від локалізації інфекції, імунологічного статусу організму і ступеня вираженості токсінеміі. Інкубаційний період складає 1-6 днів. Клінічно дифтерію класифікують на підставі початкової локалізації інфекції: дифтерія глотки, носа, гортані, дихальних шляхів (трахеї, бронхів) і рідкісних локалізацій (ока, шкіри, рани, статевих органів, вуха) — за характером перебігу — типові (плівчасті) та атипові — катаральна, гіпертоксіческая і геморрагіческая- за ступенем тяжкості — легка, середнього ступеня тяжкості і важка. При ураженні декількох органів виділяють комбіновану форму хвороби. Переважаючою є дифтерія глотки, яка складає 90% всіх випадків хвороби.
Дифтерія носа спочатку нагадує звичайну застуду і характеризується незначною ринореей при відсутності загальних порушень. Поступово виділення з носа стає серозно-кров’янистого характеру, а потім і слизисто-гнійним. Температура тіла помірно підвищена або нормальна. З носа, частіше з однієї ніздрі, з’являються серозні, а потім серозно-гнійні виділення, які викликають мокнутіє, утворення тріщин, кірочок напередодні носа і на верхній губі. Носові ходи звужені через набряклість слизової оболонки. При обережному огляді на носовій перегородці можна побачити білі плівки. Повільне всмоктування токсину і слабка вираженість загальних порушень призводить до запізнілої діагностики. Ця форма дифтерії зустрічається переважно у маленьких дітей. Протягом дифтерії носа тривале, завзяте. Своєчасне введення антитоксичної сироватки призводить до швидкого одужання.
Дифтерія мигдаликів і глотки являє собою більш важку форму захворювання. Захворювання починається, як правило, непомітно з поступового підвищення температури тіла, анорексії, нездужання і фарингіту. Через 1-2 дні в зіві з’являються плівки, поширеність яких залежить від імунного статусу хворого. При частковому імунітеті плівки можуть не утворюватися. На початку захворювання плівка тонка, сірого кольору, нагадує густу павутину, що поширюється з мигдалин на м’яке і тверде небо. У подальшому плівки товщають, можуть поширюватися не тільки на мигдалини, але й на стінки глотки або гортань і трахею. Спроба видалити плівки викликає кровотечу. Збільшуються лімфатичні вузли в області шиї. У деяких випадках це супроводжується набряком м’яких тканин шиї і може бути настільки виражена, що говорять про «бичачої шиї». Набряклі тканини м’які і безболісні, теплі на дотик. Ці ознаки зазвичай спостерігаються у дітей у віці старше 6 років. Протягом дифтерії глотки залежить від поширеності плівок і кількості продуцируемого токсину. У важких випадках можуть розвиватися порушення дихання. Частота пульсу збільшується непропорційно температурі тіла, яка зазвичай підвищується незначно або може залишатися в межах норми. Нерідко спостерігається параліч м’якого піднебіння. У разі одностороннього паралічу небо відхиляється в здоровий бік, а при двосторонньому паралічі з’являються носовий відтінок голосу, закидання їжі і слини в носоглотку і труднощі при ковтанні. Дитина видужує поступово, нерідко у неї розвивається міокардит або неврит. У легких випадках захворювання одужання настає через 7-10 днів незабаром після відшаровування плівок.
Дифтерія гортані, або дифтерійний круп, зазвичай розвивається при поширенні плівок з мигдалин і з носоглотки. Ізольована дифтерія гортані зустрічається рідко і зазвичай протікає зі слабко виражені явищами інтоксикації. Клінічні прояви характеризуються шумним утрудненим диханням і сухим кашлем. Раптова обструкція гортані може наступати навіть при легкій дифтерії, коли частково відшарувалися плівки закупорюють дихальні шляхи. Важкі випадки дифтерії супроводжуються поширенням плівок на всі трахеобронхиальное дерево. Своєчасне проведення специфічного лікування запобігає послідовний розвиток всіх стадій дифтерійного крупа. Через 18-24 год після введення протидифтерійної сироватки клінічні прояви хвороби починають купироваться.
Описані випадки дифтерії шкіри, кон’юнктивальної оболонки поразку вух і шкіри однак це спостерігається рідко.
Дифтерія шкіри розвивається при пошкодженні епітеліального покриву шкіри. З’являється виразка з чіткими краями, покрита дифтерійної плівкою, в місці тріщин, подряпин, попрілостей, ран. Запальний процес у дівчаток може розташовується на слизових оболонках зовнішніх статевих органів. Дифтерія пупкової рани може зустрічатися у новонароджених. Дифтерія кон’юнктивальної оболонки зазвичай обмежується місцевим процесом. При цьому повіки червоніють, набрякають і покриваються плівками. Процес частіше однобічний. Загальний стан хворого порушується незначно. Дифтерія вух характеризується зовнішнім отитом.
Клінічні прояви дифтерії у щеплених . Недотримання термінів щеплення і ревакцинації, а також перенесені інші захворювання, несприятливі природні та суспільні фактори знижують напруженість протидифтерійного імунітету. Протягом дифтерії у щеплених досить гладке, ускладнень практично не зустрічається. Інтоксикація зменшується вже на 2-3-й день захворювання, набряк незначний, плівки невеликих розмірів, нещільно спаяні з підлеглою тканиною, можуть мимоволі розплавлятися, глотка очищається до 3-5-го дня захворювання.
Дифтерія діагностується на підставі клінічних даних, оскільки всяка затримка з початком лікування збільшує небезпеку для життя хворих. Головним клінічним симптомом дифтерії є наявність фібринових, щільних білувато-сіруватих нальотів, розташованих на поверхні слизових оболонок або шкіри. Діагноз підтверджується виділенням збудника.
Диференційний діагноз . Легкі форми дифтерії носа у частково імунних осіб можуть проявлятися симптомами звичайної застуди. При виділенні з носа значної кількості серозно-кров’янистого або гнійного виділення дифтерію необхідно диференціювати з чужорідними тілами в носі, синуситом, аденоідітом і вродженим сифілісом. Дифтерію мигдаликів і глотки необхідно диференціювати від стрептококкового фарингіту, зазвичай супроводжується більш сильними болями при ковтанні, високою температурою тіла і легко відокремлюваними плівками, які покривають тільки мигдалини. Дифтерію глотки також необхідно диференціювати з інфекційним мононуклеозом.
У маленьких дітей може настати раптова смерть внаслідок закриття просвіту гортані або трахеї відшарувалася дифтерійній плівкою.
Звуження дихальних шляхів може бути викликано значним набряком тканин шиї. Міокардит може розвиватися як після важких, так і після легких форм дифтерії, але частіше він зустрічається при поширених ураженнях і запізнілою постановці діагнозу. Зазвичай він виявляється на 2-му тижні захворювання, проте може виявлятися раніше (на 1-му тижні) або значно пізніше (до 6-го тижня після початку дифтерії). Це найбільш важке ускладнення дифтерії, яке вимагає дотримання суворого постільного режиму, ретельного спостереження та лікування.
Неврологічні ускладнення при дифтерії проявляються найчастіше моторними, а не сенсорними порушеннями, бувають двосторонніми і зазвичай проходять після одужання. Найбільш характерний для дифтерії параліч м’якого піднебіння, що розвивається на 3-му тижні захворювання. Голос стає гугнявим, хворі не можуть задути свічку, що горить, при ковтанні рідка їжа виливається через ніс. Іноді хворі не можуть читати і розрізняти дрібні предмети. Паралічі окорухового нерва виникають переважно на 5-му тижні захворювання, але можуть з’являтися вже в 1-й тиждень. При цьому у хворих відзначають нечіткість зору, порушення акомодації, внутрішнє косоокість. Пізні мляві паралічі протікають по типу полирадикулоневрита і виникають на 4-5-му тижні хвороби. Виявляються зниження сухожильних рефлексів, м’язова слабкість, розлад координації, невпевнена хода. При ураженні м’язів шиї і тулуба хворий не в змозі сидіти, тримати голову. Можуть виникати паралічі гортані, глотки, діафрагми, при цьому голос і кашель стають беззвучними, хворий не здатний проковтнути їжу і навіть слину, втягується живіт. Полірадикулоневрити зникають через 1-3 місяці з повним відновленням структури і функцій м’язів. Іноді через 2-3 тижні після початку дифтерії у хворих вражаються вазомоторні центри, що супроводжується гіпотензією і серцевою недостатністю. Можуть розвиватися гастрит, гепатит і нефрит.
Проводиться специфічна і антибактеріальна терапія в умовах ізоляції хворого в інфекційний стаціонар із забезпеченням належного санітарно-гігієнічного, рухового і дієтичного режимів. Основним завданням лікування є нейтралізація вільного дифтерійного токсину та знищення збудника за допомогою антибіотиків. Єдиним специфічним лікувальним засобом служить дифтерійний антитоксин, який отримують з сироватки гіперімунізованих коней. Антитоксин слід вводити якомога раніше. Перед введенням антитоксина необхідно провести пробу на чутливість до чужорідних білків. Для цієї мети 0,1 мл антитоксина, розведеного фізіологічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1: 1000, вводять внутрішньошкірно або закопують в кон’юнктиву. Позитивна реакція (еритема більше 10 мм діаметром в місці ін’єкції через 20 хв або кон’юнктивіт зі сльозотечею) свідчить про необхідність проведення десенсибілізації. Якщо у хворого виявляється чутливість до кінської сироватці, антитоксин вводять в поступово збільшуються дозах з проміжками 20 хв. При відсутності реакції залишилася дозу антитоксину вводять внутрішньовенно повільно. Дози антитоксина підбирають залежно від ступеня тяжкості захворювання. На жаль, при гипертоксических формах, а також при несвоєчасному (на 3-ю добу хвороби і пізніше) лікуванні токсичних форм дифтерії лікування антитоксином є малоефективним.
Одночасно проводять антибактеріальну терапію з використанням антибіотиків пеніцилінового ряду в загальноприйнятих дозах протягом 5-10 днів. Місцево призначають полоскання розчинами антисептичних препаратів фурациліну, риванолу та ін. Проводиться також дезінтоксикаційна терапія. Хворим необхідно дотримуватися суворого постільного режиму протягом 3-4 тижнів при токсичних формах і 5-7 тижнів і більше при розвитку ускладнень. Їжу призначають рідку і висококалорійну. Особливість лікувальних заходів при дифтерії гортані обумовлена необхідністю купірувати явища стенозу. Це досягається хорошою аерацією палати, дачею теплого пиття (чай, молоко з содою), паровими інгаляціями з додаванням натрію гідрокарбонату, гідрокортизону. Застосовують зволожений кисень через носовий катетер. Для поліпшення дихання необхідно відсмоктувати виділення з носоглотки. Уважно стежать за зміною глотательного рефлексу і змінами голосу. При прогресуванні явищ стенозу проводиться трахеотомія з видаленням фібринових плівок за допомогою електровідсмоктувача.
Головне місце в профілактиці дифтерії відводиться імунізації. Дуже важливо проводити вакцинацію в організованих колективах (дитячих, студентських, військовослужбовців), оскільки саме вони є групами ризику зараження і поширення інфекції. Протипоказання до проведення щеплень проти дифтерії обмежені і вказані в повчанні до вакцинним препаратів. Профілактика дифтерії також передбачає ізоляцію хворих, припинення шляхів поширення інфекції і спостереження за контактами. Хворих вважають заразними до тих пір, поки у них виявляються збудники на місці інфекції. Ізоляцію припиняють після отримання трьох негативних результатів бактеріологічного посіву, який проводять не раніше 36 год після відміни антибіотиків з інтервалом в 2 доби між забором матеріалу. Дифтерією заражаються переважно неімунні особи, тісно контактують з хворим, тому у всіх контактуючих необхідно проводити бактеріологічне дослідження на дифтерію виділень з носоглотки. Бактеріоносії токсичних форм збудника необхідно ввести підвищену дозу дифтерійного анатоксину і призначити антибактеріальний курс лікування.
Рівень смертності від дифтерії до початку застосування антитоксина та відповідних антибіотиків становив 30-50%. Найчастіше помирали діти віком до 4 років внаслідок закупорки дихальних шляхів дифтерійними плівками. В даний час рівень смертності від дифтерії не перевищує 5%. У перші 2-5 днів смертельні наслідки настають в основному в разі токсичних форм дифтерії від інфекційно-токсичного шоку і асфіксії (при поширеному крупі), на 2-3-му тижні захворювання — у разі тяжких миокардитов. Закупорка гортані може розвинутися раптово. Міокардит може бути пов’язаний із серцевою недостатністю. Іноді дифтерійний міокардит ускладнюється незворотними ураженнями серця. Параліч діафрагмального нерва може наступати в пізні терміни і викликати параліч дихальних м’язів. В цілому прогноз при дифтерії залежить від локалізації та поширеності місцевих змін, імунного статусу організму, термінів встановлення діагнозу, початку відповідного лікування та адекватного догляду за хворим. Перенесена дифтерія залишає імунітет, що зберігається у 50% хворих протягом не менше 1 року. Повторні випадки захворювання спостерігаються рідко, проте вакцинувати проти дифтерії необхідно і осіб, які перенесли це захворювання.
источник
Дифтерією називають гостру інфекційну хворобу, що передається повітряно-крапельним шляхом. Характерними показниками дифтерії є діфтеріческіе і крупозне запалення слизової в трахеї, гортані, носа і зіві.
Іноді зустрічаються запальні процеси в інших органах. Захворювання супроводжується загальною інтоксикацією організму. Збудник дифтерії — стійка в навколишньому середовищі, грамположительная дифтерійна токсигенних паличка. Цей збудник розвивається на слизових оболонках дихальних шляхів та інших органів, провокуючи дифтеритичне або крупозне запалення, що супроводжується утворенням плівок. Виробляються в результаті цього екзотоксини надходять у кров, всмоктуються. Настає загальна інтоксикація, супроводжувана ураженням міокарда, вегетативної і периферичної нервової системи, наднирників та нирок.
Збудник захворювання має інкубаційний період тривалістю від двох до десяти днів. Локалізується процес в області очей, гортані, горла, носа та інших місцях. Залежно від цього розрізняють дифтерію гортані, носа і т.д. Симптомами захворювання зіву, зустрічається значно частіше, є освіта фібринозних плівчастих нальотів на мигдалинах, біль при ковтанні, підвищення лімфатичних вузлів. Збільшується температура тіла, на мигдалинах з’являються маленькі бляшки, розташовані в лакунах. Така форма носить назву островчатой дифтерії зіву. Нальоти при цій формі переходять на слизову оболонку язичка і дужок. При токсичній дифтерії утворюються товсті брудно-білі нальоти на збільшилися мигдалинах, загальна інтоксикація і набряк слизової зіву. Підшкірна клітковина, навколишнє регіональні лімфовузли, також дуже сильно набрякає. За ступенем набряку підшкірної шийної клітковини визначають ступінь загальної інтоксикації. Дифтерія гортані зустрічається сьогодні вельми рідко. Значно частіше спостерігається прояв захворювання в області зіву і носа.
Не отримане вчасно лікування на ранній стадії дифтерії може стати причиною розвитку таких хвороб як пневмонія, стеноз. Запущені випадки часто супроводжуються паралічем і парезом органів, кінцівок або тулуба. Дифтерія відноситься до важливих хвороб з можливістю летального результату.
При постановці діагнозу хворобу слід диференціювати від пленчатого кон’юнктивіту (якщо підозрюється дифтерія ока), помилкового крупа, інфекційного мононуклеозу та ангін. На першому етапі захворювання в якості методів лікування використовують внутрішньом’язові ін’єкції особливої протидифтерійної сироватки в строго визначених дозах. При легкій формі продемонстровано одноразове введення сироватки, а в разі яскраво вираженій інтоксикації сироватку вводять протягом декількох діб. Щоб уникнути анафілактичної реакції, спочатку проводять особливу внутрішньошкірної проби шляхом введення розведеної сироватки у співвідношенні один до ста. Якщо через 20 хвилин реакція не наступила, вводять повну дозу препарату.
Коли дифтерія протікає в токсичній формі, призначають особливу терапію — вливають білкові препарати внутрішньовенно (альбумін і плазму) крапельним методом, вводять гемодез, неокомпенсат з десятивідсотковою глюкозою, вітаміни, кокарбоксилазу і преднізолон. Протягом 3-7 тижнів у разі гострої токсичної форми захворювання наказується постільний режим і прийом бромідів і фенобарбіталу. Якщо знайдений дифтерійний круп, хворому наказують спокій, свіже повітря, аміназин, глюкокортикоїди і парокіслородние інгаляції в камерах-наметах. У деяких випадках використовують відсмоктування плівок і утворюється слизу електровідсмоктувачі з дихальних шляхів. Тому, що при дифтерійно крупі часто розвивається тяжка форма пневмонії, в профілактичних цілях призначають антибіотики. У разі розвитку тяжкого стенозу на кордоні другої і третьої стадії захворювання продемонстровані оротрахеальная інтубації і нижні трахеостомії.
Крім цього, хворим призначають прийом тетрацикліну в таблетках, еритроміцин та аскорбінову кислоту протягом семи днів.
У профілактичних цілях проводиться повсюдна активна імунізація дітей. Враховуючи особисті протипоказання, дітям вводять АКДП (адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин). Первинну вакцинацію проводять з трьох місяців. Після закінчення курсу вакцинації через 2 роки щеплення повторюються. У шестирічному і одинадцятирічному віці діти отримують вакцину проти правця і дифтерії зі зменшеним числом антигенів. Хворі на дифтерію діти госпіталізуються. Квартиру хворого в обов’язковому порядку дезінфікують. Виписка хворого зі стаціонару проводиться лише тоді, коли результат бактеріологічного вивчення на дифтерійні токсигенні палички виходить негативний. Повернення дитини до дитячого закладу, де всі діти щеплені від дифтерії, вірогідний лише через місяць після того як встановлено бактеріоносійство.
При токсичній формі дифтерії другого і третього ступеня часто з’являються всілякі ускладнення. Їх можливість зростає в разі пізно розпочатого лікування захворювання. Ймовірний навіть летальний результат. Однією з причин смерті при захворюванні на дифтерію є міокардит. До смерті можуть призвести також такі ускладнення як параліч або парез діафрагми, міжреберних дихальних м’язів, гортанних м’язів. Вторинна бактеріальна інфекція, що виражається в отитах, пневмонії та інших часто призводить до смертельного результату. Важливу небезпека запущеної дифтерії являють собою випадки ураження іннерваціонних пристроїв серця. Зустрічаються ускладнення у вигляді полирадикулоневритов і монорадікулоневрітов, паралічу м’якого піднебіння, тулуба, шиї, м’язів верхніх або нижніх кінцівок. Ускладнення завдяки розвитку міокардиту на грунті дифтерії проявляються зазвичай на 2 тижні хвороби. Скорочувальна властивість міокарда і провідної системи порушується, а зворотний розвиток з’явився міокардиту протікає повільно.
источник
Після спалаху кору Україна стоїть на порозі ще одної небезпечної інфекційної хвороби – дифтерії. За словами відомого лікара Євгена Комаровського, ця інфекція є небезпечніша від кору, адже смертність від дифтерії складає 50%. Про симптоми дифтерії, а також її профілактику та лікування читайте далі.
Дифтерія – гостра інфекційна хвороба. Переважно вона вражає органи серцево-судинної, дихальної та нервової систем, а також надниркових залоз. На місці, яке вражає інфекція, виникає запальний процес з фібринозним нальотом.
Мікроб дифтерійна паличка є збудником дифтерії. Найчастіше дифтерія поширюється при чханні, кашлянні чи диханні, заразитись нею можна також через посуд, іграшки, канцелярські товари, та інші речі, яких торкався носій.
Трапляються випадки, коли збудник дифтерії проникає в організм через слизову ока, шкіру, рани або слизові оболонки статевих органів.
До речі, носіями дифтерійної палички можуть бути люди, які не мають симптомів захворювання, але в носоглотці у них живуть, розмножуються і виділяються з кашлем і чханням небезпечні мікроорганізми.
Враховуючи місця ураження дифтерійною інфекцією, виокремлюють такі форми захворювання:
- Дифтерія ротоглотки (мигдалин)
- Дифтерія дихальних шляхів (гортані, трахеї, бронхів)
- Дифтерія носа
- Дифтерія очей
- Дифтерія статевих органів
- Дифтерія шкіри
Три останні форми трапляються вкрай рідко. А от найпоширенішою є форма дифтерії мигдалин.
Дифтерія має кілька форм, найпоширеніша: дифрерія мигдалин
Перші симптоми дифтерії можуть нагадувати звичайну ангіну: біль у горлі, загальне погіршення самопочуття, підвищення температури тощо. При цьому при дифтерії на мигдалинах чи інших уражених інфекцією органах з’являється сіро-білий наліт. Коли хворий видаляє цей наліт, то рана починає кровоточити, а через деякий час наліт знову проступає.
Також при дифтерії з’являється специфічний солодкуватий запах з рота. Через деякий час уражене місце може набрякати.
Одним із симптомів дифтерії є набрякле горло
Особливо небезпечно цей симптом протікає у дітей. Тоді може виникнути задуха, це може призвести навіть до смерті.
Небезпечним є не лише сама дифтерія, але й ускладнення, які вона може викликати. Зокрема, пережита хвороба може призвести до ураження центральної нервової системи (параліч дихальних м’язів: шиї, голосових зв’язок і піднебіння) та міокардитів. Внаслідок паралічу дихання людина може померти.
Хворих навіть з підозрою дифтерії одразу ж госпіталізують в інфекційний стаціонар. Основним методом лікування є введення пацієнту антитоксичної протидифтерійної сироватки. Щоправда, перед цим хворий проходить тести на чутливість до компонентів препарату.
Паралельно з цим медики проводять дезінтоксикаційну терапію, хворому також вводять курс антибактеріальних препаратів, зокрема антибіотиків. Крім того, у цей період пацієнту треба вживати якомога більше рідини.
Найефективнішим методом профілактики є щеплення. Щоправда, вакцина не дає 100% гарантії уберегти людину від ураження, однак у хворого із щепленням дифтерія протікає у значно легшій формі або симптоми можуть зовсім не проявлятись. У другому випадку людина є лише носієм.
Найкращою профілактикою від дифтерії є щеплення
Нині в Україні виникла серйозна проблема через велику кількість невакцинованих громадян. У цьому випадку ризикують підчепити хворобу і дорослі, які переносять дифтерію значно тяжче.
Коли не щеплений ніхто, то з вірусом люди зустрічаються в дитинстві. Коли щеплена половина, то шанси зустрітися з вірусом в дитинстві зменшуються, і вірус вражає дорослих. А дорослі хворіють набагато важче за дітей. І дорослі починають помирати,
– сказав лікар Комаровський.
Ще одним засобом профілактики є власна гігієна – треба часто мити руки, протирати предмети, які могла торкатись потенційно хвора людина, часто провітрювати приміщення, особливо якщо там перебуває велика кількість людей. І, звичайно, при перших же симптомах необхідно звернутись до лікарів – чим швидше діагностують дифтерію та почнуть лікування, тим менше шкоди вона завдасть організмові.
источник
Хвороба дифтерія, всупереч загальній думці, може розвиватися не тільки у маленьких дітей, але і у дорослих. Ми пропонуємо вам ознайомитися з матеріалом, в якому розказано про дифтерії, її симптоми, лікування та профілактику. Дано відомості про причини дифтерії, методиках вакцинації. Ви дізнаєтеся, чому обов’язково потрібно робити щеплення проти цієї інфекції
Захворювання дифтерія і ангіна схожі як брати-близнюки.
Ось тільки викликають ці хвороби різні збудники, а тому й лікування відрізняється.
Збудниками дифтерії є бактеріальна флора. Захворювання викликає грампозитивна паличка коринебактерия дифтерія. Даний збудник дифтерії досить стійкий у зовнішньому середовищі. Він може тривалий час зберігати свою життєздатність на одязі, меблях, посуді. Бактерія любить вологе середовище.
Джерела дифтерії — хворі люди. Кашляючи або чхаючи, він викидає в навколишнє середовище величезну кількість збудників, які осідають на різних предметах.
Найчастіше зараження дифтерією відбувається повітряно-крапельним шляхом. Також бактерію можна підхопити контактним способом. Наприклад, коли мати дає хворому дитині ложку меду, а потім цією ж ложкою розмішує кави у своїй чашці. А деякі матері можуть навіть облизати соску (нібито вимили), перш ніж дати її дитині. Харчовий шлях передачі теж можливий, але вкрай рідко.
Раніше ми досить часто реєстрували випадки масового захворювання. Зараз, коли від даної інфекції проводять обов’язкову вакцинацію, люди стали рідше хворіти. Причини дифтерії — зараження. Інших причин хвороби дифтерія не існує.
Під загрозою перебуває кожен, хто ще не зробив щеплення від дифтерії. Також можуть захворіти пацієнти з ослабленим імунітетом, навіть якщо вакцину вони отримали вчасно. Необхідно підвищувати свій рівень грамотності. Що таке дифтерія: симптоми, причини та лікування захворювання у дітей і дорослих. Про це повинні знати всі без винятку.
Недуга ці хворі перенесуть в легкій формі: з невеликим нездужанням, болями в горлі і нежить. Щоправда, такий стан може тривати більше місяця. До того ж у цей період пацієнти стають заразними.
Дифтерійна паличка потрапляє в організм через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, очей, статевих органів, пошкоджену шкіру, рани і подряпини. Хвороба дифтерія: симптоми і лікування при ній призначає тільки лікар.
Мікроби в якості мішені можуть вибрати різні частини організму. Найчастіше зустрічається дифтерія зіва, гортані, носа. Таким чином проявляються симптоми хвороби дифтерія.
Іноді недуга «спускається» в трахею і бронхи, тоді говорять про розвиток дифтерійного крупу. Також бактерії можуть вразити шкіру, очі, статеві органи.
Потрапляючи в організм, мікроби починають швидко розмножуватися і виділяти токсини. З-за цього виникають запалення, на слизових утворюється сірувато-біла плівка.
Інкубаційний період дифтерії триває від 2 до 10 днів. У хворого розвивається сильна інтоксикація, піднімається температура, збільшуються піднебінні мигдалини, пропадає апетит. Пацієнту важко ковтати, його мучать слабкість, болі в горлі.
Симптоми дифтерії з’являються раптово. При цьому на мигдалинах з’являється характерний для даної інфекції біло-сірий наліт. При дифтерії шкіри цей наліт виникає на поверхні ран чи подряпин. Така форма захворювання була поширена в 1980-1990-ті роки, зараз вона зустрічається набагато рідше.
Класична дифтерія дуже схожа за симптомами на ангіну, як же не переплутати і поставити вірний діагноз? При дифтерії нальоти з мигдалин не знімаються шпателем. А якщо їх все ж зіскоблити, на поверхні слизової залишаться кровоточать ранки. При ангіні наліт легко сходить. Крім того, коли пацієнт заражений корінебактеріями, у нього з’являється характерний набряк шиї з-за збільшення шийних лімфатичних вузлів. При ангіні такого не буває.
Викликати лікаря необхідно при перших же ознаках дифтерії. Справа в тому, що практично неможливо передбачити, в якій формі буде протікати дифтерія. Наприклад, при токсичній у хворого підскакує температура тіла до 40 °С, з’являються сильна слабкість, біль у горлі і животі, ломота в м’язах і суглобах. Хвороба розвивається дуже швидко, і тут не обійтися без термінової допомоги лікарів.
Також існують гипертоксические форми дифтерії з сильною інтоксикацією. Вони проявляються ще стрімкіше, швидко дають ознаки дифтерії і можуть призвести до несвідомого стану, колапс, судоми, серцевої недостатності, внутрішніх кровотеч. Якщо вчасно не звернутися до фахівців, на 2-3-й день захворювання можливий летальний результат.
При яких умовах розвиваються тяжкі стани? Це залежить від стану імунітету пацієнта, а також наявності супутніх захворювань. Якщо організм хворого ослаблений, то можливість виникнення тяжкої форми збільшується.
Дифтерія дає ускладнення при відсутності адекватного лікування. У важких випадках або при відсутності грамотної лікарської допомоги не виключена ймовірність виникнення ускладнень на серці.
На другому тижні нелікованій дифтерії розвиваються міокардити. Також уражаються нирки, наднирники, нервова і серцево-судинна системи. Якщо ускладнення переходять на мозок, прогноз дуже несприятливий і можливий летальний результат. Ускладнень після дифтерії можна уникнути, якщо вчасно звернутися до лікаря.
Діагностика дифтерії лабораторним методом. З мигдалин хворого зскрібають трохи нальоту і віддають в лабораторію на бактеріальний посів (вирощують колонії мікробів на поживних середовищах).
Що роблять лікарі, якщо діагноз «дифтерія» підтверджується? Хворого відразу ж відправляють в стаціонар. Коли лікар ставить діагноз «ангіна», він зобов’язаний провести так звану диференціальну діагностику, щоб переконатися, що не переплутав захворювання з дифтерією. Ці два захворювання дуже схожі. Ось тільки лікування у них абсолютно різний, тому не можна допускати помилок у діагностиці.
Лікування і профілактика дифтерії знаходяться в компетенції лікаря інфекціоніста. Дифтерію лікують спеціальною сироваткою, яка нейтралізує токсини збудника, циркулюючі в крові. Дозу розраховують залежно від маси та віку хворого. Лікуватися сироваткою необхідно до повного зникнення дифтерійних плівок в гортані і верхніх дихальних шляхах. Лікування дифтерії в основному проводять в стаціонарі.
Якщо хвороба протікає важко, підключають антибіотики широкого спектру дії. Також пацієнту призначається симптоматичне лікування, дезінтоксикаційні препарати, вітаміни.
Хворий повинен регулярно полоскати горло, промивати ніс, проводити інгаляції. Їжа повинна бути рідка і напіврідка, щоб не травмувати зів і глотку.
Скільки триває лікування дифтерії? Пацієнт повинен провести в стаціонарі не менше 3 тижнів. Після одужання і повного позбавлення від збудників хворий встає на диспансерний облік, і його протягом місяця регулярно спостерігає фахівець. В цей час пацієнтові не можна фізично перевантажуватися і переохолоджуватися.
Потрібно профілактика дифтерії у вогнищі зараження. У дітей, які контактували з хворим, беруть аналізи на виявлення бактерій дифтерії і спостерігають протягом 7 днів. Після ізоляції пацієнта в приміщеннях, в яких він перебував, проводять дезінфекцію. Всі члени сім’ї хворого повинні зробити щеплення від дифтерії.
Рекомендується носити марлеві маски? Звичайно. Багато хто забуває, що маски потрібні не для захисту себе від оточуючих, а зовсім навпаки. Марлеві пов’язки повинні надягати хворі, щоб не поширювати навколо себе інфекцію і не заражати інших людей. Масками слід користуватися в громадському транспорті, магазинах, аптеках, місцях великого скупчення людей. На жаль, у нашій країні така практика ще не стала нормою. Лікарям доводиться нагадувати хворим, що думати треба не тільки про себе, але і про оточуючих.
Зробити щеплення проти дифтерії можна в будь-якому прищеплювальному кабінеті. Вакцинація проти дифтерії входять в Національний календар профілактичних щеплень. Вакцинацію дітям проводять в три етапи (3, 4,5 і 6 місяців). У 18 місяців, 6-7 та 14 років проводять ревакцинації. Після цього діти та дорослі повинні робити щеплення від дифтерії кожні 10 років. У перехворів пацієнта імунітет залишається на все життя.
Дифтерія ротоглотки (зіва) — найчастіша форма захворювання. При ній на мигдалинах з’являються щільні фібринозні плівки, які дуже важко знімаються шпателем.У місцях зіскоблювання слизова починає кровоточити. Також у хворого запалюється ротоглотка, підвищується температура до 38,3—38,9 °С, виникає тахікардія і загальна слабкість.
Дифтерія гортані є однією з найбільш небезпечних форм захворювання, так як це може спричинити за собою ускладнення. У пацієнтів піднімається температура тіла до 39,4—40 °С, з’являється загальна слабкість, сильний кашель, осиплість і втрата голосу. Виникає «бичача шия» з-за збільшення мигдалин. У рідкісних випадках виникає гостра дихальна недостатність, яка загрожує летальним результатом.
Дифтерія шкіри виникає приблизно у 33 % всіх випадків захворювання. Характерно для осіб, що не дотримуються правил особистої гігієни. В місці зараження відбувається запалення шкіри, що утворюється сіруватий наліт, виразки, незагойні рани.
Бактеріофаг — це вірус, вибірково вражає хвороботворні бактеріальні клітини. Слово «бактеріофаг» походить від слів «бактерія» і «пожирач». Особливість бактеріофагів в тому, що вони пристосувалися використовувати для свого розмноження клітини бактерій. З цієї причини лікувальний ефект, що надається бактеріофагами, викликаний лизисом (загибеллю) патогенних бактерій у вогнищі запалення.
В даний час коло застосування бактеріофагів дуже широкий. Їх приймають всередину при хворобах шлунково-кишкового тракту, закопують в ніс або вуха при гнійно-запальних інфекціях, що ними обробляють рани при ураженнях шкіри і так далі.
У 1925 році вперше було описано 4 випадки лікування бубонної чуми бактеріофагами. У Радянському Союзі бактеріофаги вивчалися довго і інтенсивно. Їх застосовували в основному в армії, а також для лікування хворих з кишковими інфекціями та гнійно-септичними ранами в деяких регіонах країни.
Але інтерес до бактеріофагів згас, коли з’явилися антибіотики. Всі думали, що з їх допомогою вдасться перемогти багато інфекційні хвороби. Однак «світової роман» з антибіотиками тривав недовго: зараз розвиваються такі стійкі форми мікроорганізмів, проти яких антибіотики безсилі. І погляд медичної науки знову звернувся в бік бактеріофагів.
У них багато переваг перед антибіотиками: до них у мікроорганізмів не так швидко розвивається стійкість, вони не змінюють імунну систему, не викликають алергії і отруєнь.
Перед призначенням бактеріофага не потрібно здачі спеціальних аналізів. Лікарі-бактеріологи виділяють збудників захворювання і дивляться, чи бактеріофаг щодо цих мікробів чи ні. Справа в тому, що існує безліч бактеріофагів, і діють вони на різні бактерії індивідуально.
Лікування бактеріофагами призначає лікар, попередньо оцінивши стан пацієнта. Сьогодні ці препарати часто включаються в комплекс терапевтичних методів боротьби з тією чи іншою інфекцією.
Бувають ситуації, коли застосування антибіотиків обов’язково, а в інших випадках від них треба відмовитися.
Зараз 70% всіх гострих кишкових інфекцій у дітей мають вірусну етіологію (походження), так навіщо ж завантажувати організм антибіотиками? Результати досліджень показують, що чутливість, наприклад, дизентерійних бактерій до бактеріофагів виражається цифрою 97,4%, тому підходити до вибору лікування потрібно з розумом. Ефективність застосування бактеріофагів залежить від інфекції, типу збудника та багатьох інших причин.
источник